Він лежав і не міг заснути. Він думав про те, що саме вона сказала. Про що вона взагалі говорила? Вона сказала про те, що відчула любов Бога. Цікаво як це? Відчути любов Бога? Саме про це він думав. Про себе він не міг би ніколи такого сказати. Ні, не те, що він не знав про Бога. Але це було скоріше інформативне знання. Він дуже багато читав про Бога. Міг навіть пояснити свої враження, розуміння Бога. Але от щодо відчуття, цих почуттів, то що тут можна було сказати?
Може я взагалі нічого не відчуваю? Думав він. Любов батьків? Дівчини? Він міг навести факти, але сказати про свої відчуття? Це було для нього проблемою.
Бог мене створив. Це ясно. Можна навіть поговорити про спасіння, визволення від гріхів, про все те, що написано у Біблії про Ісуса. Але що я при цьому відчуваю? Вдячність? Ні, я цього не відчуваю — мав він визнати перед самим собою. Якщо Бог мене любить, що був готовий полізти на Хрест і померти щоб мене спати, то чому я маю бути Йому вдячним? Я не просив Його про це. Я навіть не міг такого придумати, якби не вичитав це у якійсь розумній книжці.
Хтілося визнати, що це все нісенітниці про любов Бога. Відкинути усі ці думки, як непотрібні і нав’язливі. Але не спалося і тому ці думки мов якісь мухи лізли в голову. І відмахнутися від них не вдавалося. Тому він мусив щось для себе придумати, якусь відповідь для того щоб ці думки покинули його і він міг спокійно заснути. Так він чинив завжди коли його щось турбувало.
Яка вона? Ось що тепер спало йому на думку. Він хтів би її побачити. Тепер він намагався уявити її собі. Вона говорила що відчула любов Бога після того як розлучилася. Що саме це значить? Можливо той, хто кохав її став невірний, полюбив іншу і покинув її. А може проблема була глибшою: вона перестала його любити. У будь-якому разі виник якійсь простір, пустота, що вона могла відчути любов Бога. Виходить так. Але все це одно не пояснювало того яким чином вона відчула любов Бога.
Він бачив багато людей, які розповідали про Бога. Часто це були нечесні та егоїстичні люди, які нічого з себе не представляли. Але про них не варто писати і навіть думати. Так були і добрі розумні люди, але це такі були люди. Важко було пояснити їхню доброту і позицію якимось зв’язком з Богом. Самі ці люди по собі були такі. Важко було уявити їх невіруючих поганими.
Усі ці думки впиралися в те, що Бог, навіть якщо Він існує, усе одно нічого не робить. Якось надто важко прослідити її дію у цьому світі. Невже Бог діє лише через тих, хто добрі і вірять у Нього? Що Він Сам особисто не приймає ніякої участі у тому, що діється на цьому світі? Виходить що ці її слова нічого не варті. Але може все таки щось відбулося?
Він намагався уявити своє життя, коли йому було скрутно і він тоді від розпачі молився. Чи тоді щось відбулося? Не знаю — сказав він собі. Тоді це був дуже напружений період, я сам не розумів що відбувається. Просто треба було перечекати. Потім усе якось розрулилося.
І хоча він заспокоївся. Думки вляглися і він спокійно заснув, та все одно було таке відчуття, що щось він опустив, щось не побачив, не відчув. А снилося йому що ніби хтось пояснював йому що саме відбувалося у його житті, і чому саме так сталося, а не інакше.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Лергос - Oleg Это описание малой части моего духовного пути в виде сказки. Образно показаны события, произошедшие в моей жизни.
Несколько лет назад неожиданно пришло желание написать такое сказание. За пару дней набросал черновик. Начало держал в голове, думал потом допишу, когда буду писать начистую. Продолжение, тоже было не совсем ясно оформлено, потому не писал. Когда же прошло время, и я стал приводить в порядок текст, то не смог толком вспомнить, что было на тот момент про начало и продолжение. Выдумывать нет смысла, так, как это реальный путь, а не фантазия.
Но возможно, так и должно быть. Самое важное написано. Проход через лабиринт. Это первый серьезный путь в духе, который надо пройти, чтобы обрести свободу и очищение. Лабиринт в нас самих. Это путаность мышления и чувств. «Ибо какой человек в состоянии познать совет Божий? или кто может уразуметь, что угодно Господу? Помышления смертных нетверды, и мысли наши ошибочны, ибо тленное тело отягощает душу, и эта земная храмина подавляет многозаботливый ум. Мы едва можем постигать и то, что на земле, и с трудом понимаем то, что под руками, а что на небесах – кто исследовал? Волю же Твою кто познал бы, если бы Ты не даровал премудрости и не ниспослал свыше святаго Твоего Духа? И так исправились пути живущих на земле, и люди научились тому, что угодно Тебе, и спаслись премудростью» (Прем. Сол. 9;13-19).
Мало кто вообще становится на путь освобождения. Узкий путь Христа. Путь премудрости Духа Святого.
«Премудрость … сначала она пойдет с ним путями извилистыми, наведет на него страх и боязнь и будет мучить его своим водительством, доколе не уверится в душе его и не искусит его своими уставами; но потом она выйдет к нему на прямом пути и обрадует его и откроет ему тайны свои. Если он совратится с пути, она оставляет его и отдает его в руки падения его» (Сирах 5;12-22).
Путь одиноких сердцем. «Бог одиноких вводит в дом, освобождает узников от оков, а непокорные остаются в знойной пустыне» (Пс. 67;7).
Большинство почитают себя великими царями Божьими, на деле будучи ничто. «Ибо кто почитает себя чем-нибудь, будучи ничто, тот обольщает сам себя» (Гал. 6;3)
